Данута КОСТУРА
З 1997 року, щороку, 9 листопада, в Україні відзначається День української писемності та мови. Свято приурочене до дня вшанування пам’яті Преподобного Нестора-літописця (близько 1050 -1114 роки).
Нестор –літописець, монах Києво-Печерського монастиря ( там і покояться його мощі), написав нашу найвидатнішу літописну книгу – «Повість временних літ». У ній він описує походи князів Аскольда, Олега, Ігоря, Святослава. Написав він і про княгиню Ольгу, яка в середині 50-х років десятого століття вирушила до Константинополя і прийняла там хрещення. А через кілька десятків років у 988 році у Корсуні охрестився Володимир, щоб невдовзі навернути в християнство своїх підданих – русичів. Нестор пише і про ділові договори Київської Русі та Константинополя, які писалися двома мовами – грецькою і древньоруською. Його називають батьком вітчизняної історії і словесності.
У День української писемності та мови до пам’ятника Несторові – літописцю покладають квіти, відзначають найкращих популяризаторів українського слова.
У цей день стартує Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Цьогоріч він розпочнеться у Вінниці і буде вже п’ятнадцятим за рахунком. Щорічна кількість учасників понад 5 млн із 20 країн світу.
Багато країн проводять подібні конкурси. Для України це особливо важливо. Бо, як сказала Ліна Костенко : «У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм». І ще одна її цитата: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову».
Імперія відбирала нашу мову впродовж декількох століть. Хтось з відомих сказав: « Ми ненавидимо їх за те зло, яке їм спричинили». А зла було дуже багато. Починаючи з 1627 року у Московії спалюються за наказом царя Михайла всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького. За наказом Петра вилучаються українські тексти з церковних книг, переписуються з української на російську всі державні постанови та розпорядження. А цариця Анна Іоанівна пішла ще дальше – окрім вимоги вилучити книги старого українського друку, наказала тодішньому правителю України Шаховському всіляко перешкоджати українцям одружуватись з поляками та білорусами, «а побуждать их искусным образом приводить в свойство с великоросами». Катерина заборонила викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії, а валуєвський циркуляр попереджав: « Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє – ворог Росії». У 1870 році міністр освіти Росії Д.Толстой роз’яснив, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння». Проводились нищівні укази, де заборонялося ставити вистави українською , співати українські пісні, виголошувати у церквах проповіді українською мовою, хрестити українськими іменами. Українські школи не мали права на існування.
А мова жила. І тільки стало розвиднятися на національному видноколі після жовтневого перевороту, як Україна «вибухнула» українським патріотизмом, в основі якого була мова. Українізація тривала впродовж щасливих 20-х років, щоб у 30-х закінчитись масовим винищенням української еліти на Соловках.
Основною мовою знову стає російська, а українську заганяють на узбіччя. Протести інтелігенції і знову декілька хвиль арештів.
Всього починаючи з царських і до брежнєвських часів діяли 134 заборони на українську мову.
Сучасні події розбудили в українців почуття національної гідності. Українська мова навіть в не українців стала викликати повагу. Нею починають розмовляти, відчуваючи її словникове багатство.
Данута КОСТУРА
Газета «Бучанські новини» №45 (506) 7 листопада 2014 року
Popularity: 3% [?]