У «малій ворзельській філармонії» розпочався новий сезон

Данута КОСТУРА

На початку осені ворзельський ЦК «Уваровський дім» відкрив свій 7-й сезон, присвячений видатному українському композитору Борису Лятошинському, який жив і творив у Ворзелі. Досі відбулося 150 концертів.

Другий концерт цього сезону був особливим  – разом з класичними творами, які виконували лауреати міжнародних конкурсів Ольга Аколешнова (скрипка) та Микола Чикаренко ( фортепіано) прозвучали  два твори ворзельського композитора Володимира Шумейка. Композитор назвав їх «Думка» і «Шумка», підкресливши, що ці назви дещо несподівані. «Своєю суттю  «Думка» – прелюдія, «Шумка» – скерцо. Прелюдія і скерцо – традиційні жанри. Українські композитори почали надавати такі назви своїм творам у 19 столітті, що було своєрідною українізацією цих жанрів. У 20 столітті ця традиція перервалася. Останній, хто її дотримувався був Микола Лисенко », – сказав Володимир Шумейко.

Твори вперше прозвучали у Києві в травні на фестивалі «Прем’єри сезону». У Ворзелі було його друге виконання. Для композитора надзвичайно важливо, хто виконуватиме його твір. Те, що твір взяли у роботу такі талановиті музиканти – велика удача пана Володимира. І завдячує він цій удачі композитору Золтану Алмаші, який звів його з Ольгою Аколешновою. «Пані Ольга яскрава і успішна солістка, яка тонко відчуває суть авторського задуму й докладно передає його в своєму виконанні. Наявність чудової скрипкової школи та технічна досконалість забезпечують чудову якість гри цієї скрипальки », –  сказав пан Володимир.

Те, що це так, слухачі змогли оцінити, слухаючи як проникливо і майстерно у спілці з не менш талановитим піаністом Миколою Чикаренком, були виконані твори нашого земляка.  «Пан Володимир вкладає у музику своє бачення і свою душу. Його треба відчути і ми намагалися це передати. У Володимира Шумейка талановита музика, її цікаво грати»,- сказала Ольга Аколешнова.

«Було дуже приємно грати, дуже зворушливі слухачі. І зала чудова. Мені було дуже цікаво працювати з цими творами. Я б з задоволенням ще щось заграв », – додав Микола Чикаренко.

Музикантам є з чого вибирати – впродовж більш ніж десятиліття Володимир Шумейко писав у шухляду, його музика не виконувалася з різних причин. Він каже, що  тепер з виконанням взагалі набагато скрутніше, ніж було раніше. « Я думаю, що якщо все минає, то й це мине», – по-філософськи підходить до цієї ситуації пан Володимир.

А щодо чудової зали і зворушливого прийняття слухачами, про яких сказав Микола Чикаренко, то на ворзельські концерти ходять, в основному, справжні меломани, не пропускаючи жодного. Серед них і ворзелець, внучатий племінник Бориса Лятошинського Валерій Гомон з дружиною. До цього товариства приєднуються і інші слухачі, щоб на годину зануритися у світ високої музики  і разом з музикантами стати одним цілим.

Такі концерти є гідним пошануванням пам’яті всесвітньо відомого композитора .  Дуже дивно, що вулиця на якій  проживав композитор, не носить його ім’я.

Данута КОСТУРА

Живе у Ворзелі композитор…

Володимир Шумейко живе у Ворзелі близько 20 років. Щонеділі ходить до церкви,  співає в церковному хорі, підтримує патріотичні заходи. А ще любить виправляти у розмові якісь недоладні, на його думку (з погляду вживання української мови),  слова. З докладним поясненням чому слід говорити саме так. Дістається людям і «при обов’язках».Але вже з приводу їх російської мови, якою послуговуються на своєму робочому місці. Не може зрозуміти, чому йому відповідають російською.

Не розуміє цього українського феномену вже от 50 років. Усі ці роки його внутрішня суть бунтує. Ріс у «мажорній» сім’ї на вул. Різницькій. Вчився в 92-й київській школі, де навчалися діти вищих партійних чиновників, відомих письменників. А вчителі на перервах розмовляли українською. Був час хрущовської відлиги.

Сім’я була російськомовною. Батько – інструктор ЦК. Курував промисловість. Коли помер Сталін, «розрадив» свою дружину  словами: « Слава Богу, що вже не має». Не дозволив дружині вступити в партію: « Для чого тобі та банда». Раптово помер у санаторії, де набирався сил перед своїм майбутнім директорством на Алчевському меткомбінаті.

Скептицизм батька осягався сином поступово. Одкровенням були закриті цековські розподільники. Туди пішов з бабусею після його смерті. Безцеремонно відмовили. Згодом подивився на ці привілеї очима батька.

Українську ідею почала відкривати йому поезія Тараса Шевченка. Учителька української мови читала її так, що  мороз біг по спині. А ще були одкровеннями його розмови зі своїм другом, майбутнім  композитором  Ярославом Верещагіним, сім’я якого сповідувала українські цінності. Саме від нього дізнався про загрози для тих, хто насмілювався приходити до пам’ятника Т. Шевченку 9 березня і 22 травня. Коли довелось отримувати паспорт, сказав мамі, що запишеться українцем. Мати, росіянка, схвалила синів вибір, бо в такий спосіб вшановував пам’ять про батька.

Закінчив музучилище ім. Глієра. Потім була консерваторія, клас Мирослава Скорика. Вникаючи у суть національних процесів, зчудовувався, протестував. Як справжній неофіт, протестував проти такого стану речей запально, а подекуди й агресивно.

У результаті, у консерваторію явилися двоє чоловіків. Запропонували написати, хто впливав на нього,хто розказував анекдоти, прізвища тих, хто розмовляє українською. Написав, що анекдоти чув у забігайлівці, а українською розмовляють ректор, проректор, викладач кафедри української музики. Через декілька днів прийшов, за викликом,на Володимирську. Із новою заявою. Де відмовлявся від написаного (за порадою друга, до якого звернувся. Друг був розважливішим. Пояснив про неприємності, які чекають названих Володимиром власників прізвищ). Відпустили. Більше не чіпали. Але й він став поводитися спокійніше.

Після консерваторії викладав в Інституті культури в Рівному. 3 роки.

А далі – завирувало творче життя. Написав музику до кінофільмів: «Меланхолійний вальс», «Для домашнього вогнища», «Кайдашева сім’я», «Сорочка зі стьожкою», «Вічне колесо». У його доробку твори у вокально-симфонічному, хоровому жанрах, пісні, музика для дітей.

У 1996 році отримав свій останній гонорар.

Почав  працювати у школах, приватно викладати англійську. Декілька років у одному із санаторіїв запрошував акордеоном відпочивальників до співу.

Замолоду захопився вивченням мов. Крім англійської знає польську, іспанську,  чеську, словацьку, білоруську, італійську. Останню викладає у Ірпінській школі.

Впродовж всіх років, коли його твори з різних причин не виконувалися, продовжував писати. У шухляду.

Надамо слово кандидату мистецтвознавства Оксані Шевчук:

«Володимир Шумейко – відомий і визнаний в Україні композитор. Як талановитий митець заявив про себе ще в 70-ті роки ХХ ст. Вже тоді привернув увагу музичної громадськості України, маститих композиторів та серйозної музичної критики своїм витонченим музичним письмом, що випромінювало дивовижну ауру індивідуального світобачення в інструментальній музиці.

Окрасою творчості Володимира Шумейка є камерно-інструментальна музика. Вільне володіння найсучаснішою композиторською технікою є ознакою  високого професіоналізму та європейськості».

Данута КОСТУРА

Popularity: 3% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code