Данута КОСТУРА

Інтернет став невід’ємною частиною нашого життя. Разом із перевагами на користувачів чатують і небезпеки. В українському сегменті мережі Фейсбук зареєстровано понад 6 млн користувачів, аудиторія ВКонтакте в Україні нараховує близько 22 млн користувачів, значна частина яких – підлітки і молодь.

Соціальні мережі стали майданчиком для публічних дискусій, однак користувачі, перш за все, щоденно публікують особисту інформацію про себе і своїх рідних. А у світі, який став завдяки Інтернету глобально прозорим, витік будь-якої приватної інформації є потенційним ризиком для кожної людини, адже надалі вона не контролює її.

15 березня в «Укрінформі» відбулась експертна дискусія «Що суспільству варто знати про безпеку в Інтернеті? Як уберегти ваших близьких?». Захід, організований ГО «Інтерньюз-Україна», пройшов за підтримки уряду Нідерландів.

«Багато українців слабо розуміють на які ризики вони наражаються, публікуючи інформацію. Вони віддають інформацію добровільно. Сьогодні всі пристрої, якими ми користуємося, синхронізуються, і Гугл має найбільший доступ до наших даних, які ми залишаємо. Кожен може перевірити інформацію, наприклад, де ви подорожували впродовж останнього року, кожну локацію, ваші щоденні маршрути, аж до під’їзду, з якого ви вийшли», – сказав Віталій Мороз, експерт з цифрової комунікації, керівник програм нових медіа ГО «Інтерньюз».

Експерт із цифрової безпеки Максим Луночкін наголосив: «Щодо соціальних мереж, не забуваймо, що вони належать корпораціям. Ми безкоштовно реєструємось в Гуглі, Фейсбуці, однак на заході є гарний вираз: якщо ви щось отримуєте безкоштовно – ви і є той самий продукт. Технологічні компанії збирають багато інформації про вас, складаючи ваш демографічний портрет як покупця. Гугл, Фейсбук розуміють чітко, де ви живете, чи користуєтесь публічним транспортом, чи є у вас машина, який рівень доходу. Вам пропонують у Фейсбуці надати максимальну кількість параметрів. Компанії продають інформацію про вас тим, хто хоче її купити. Більшість користувачів не задумуються про те, які цифрові сліди вони залишають в Інтернеті. У багатьох Інтернет-користувачів є ілюзія, що в соціальних мережах публікується приватна інформація в режимі для друзів. На жаль, це не так. Усе, що ми завантажили в Інтернет, залишається там назавжди».

Юрист Павло Моісеєв: «У нас панує свобода, яка межує з безвідповідальністю. На заході люди більш відповідальні, можливо тому, що історія їхніх стосунків з Інтернетом триваліша. Що таке публічна інформація і що таке приватна, як це з юридичного боку трактувати? Хто читав, що має право робити Гугл із вашою інформацією, коли ви, скажімо, реєструєтесь? 99% не читали. Читають зануди або юристи. Хто читав права ВКонтакті? Мережа знаходиться на території РФ. У нас в Україні пояснювали, особливо державним службовцям, ризики mail.ru.

Існує таке поняття як право на забуття. У ЄС користувач може звернутися до технологічної компанії із запитом забрати із результатів пошуку конкретні дописи, плівки, де згадується певна особа. Це право є двозначне. З одного боку можна розглядати “право на забуття” як цензуру в Інтернеті. Публічна інформація забирається, з іншого боку – це дуже часто стосується злочинів. Про цю людину пишуть, вона згадується під час публічних процесів, отримує покарання. Але, згідно з правом, цю інформацію можуть прибрати з Інтернет-поля».

У 2014 р. Гугл таких запитів прибрав 1 млн 390 тис., Фейсбук – 11 900, Ютюб близько 6 тис., Твітер – 5 тис.

Діти в Інтернеті

Лариса Волошина, психолог приватної практики: «Останні дискусії показали, що і батьки, і діти мають невисокий рівень обізнаності щодо безпеки в Інтернеті. Недавно в українському Інтернеті відбувся флешмоб, який закликав публікувати фото своїх дітей у відповідь на висловлювання журналістки. Пост спровокував публікацію фото тисяч дітей. Потрібно розуміти, що інформація не контролюється тими, хто виклав фото. І роблять це батьки добровільно. А якщо вони вказують ще й імена своїх дітей, то це значить, що будь-який зловмисник отримує дані, на основі яких він може скласти портрет цієї дитини, може спробувати відстежувати її місцезнаходження.

Якщо ми маємо фото будь-якої дитини, існують способи, коли за фото ми можемо знайти її в соціальних мережах. Можна видумати профіль, вкравши чужі фото, і вести дискусію з чужими дітьми, пропонуючи їм познайомитися.

Батьки вчать не спілкуватися з незнайомцями, не носити гаманець, щоб його було видно. Однак чи знають батьки, що роблять їх діти в Інтернеті?»

Психолог радить батькам бути своїй дитині товаришем, другом, дорослим партнером, але в жодному разі не використовувати довіру дитини задля диктату. Батьки повинні контролювати, відстежувати, захищати, але не повчати, інакше дитина просто відсторониться.

У Гарварді були проведені дослідження, які свідчать, що дитина, яка є вразливою, сором’язливою або яка відчуває проблеми з соціалізацією, доволі успішно вирішує їх у соціальних мережах. Спілкування, навчання, випробування соціальних ролей додає їй упевненості. Інтернет є незамінною частиною життя дітей. Батьки мають це розуміти. Як і те, що їх дитина відчуває себе в Інтернеті так, як у їхньому віці вони відчували себе «за гаражем», тобто вона там має власний простір.

Із точки зору психології будь-яка дитина, навіть якщо вона вороже ставиться до батьків у кризовий період, чекає від них захисту. Материнська фігура для дитини є фігурою захисною. Тому з дитиною треба розмовляти, пояснювати про небезпеку спілкування з людьми, яких вона не знає.

Треба говорити дітям, наскільки небезпечно для них виходити на контакт із незнайомими, з якими дитина познайомилась у мережі, навіть якщо вони дитині подобаються. «Хижаки», а саме так їх називають, користуючись довірою, вчать дітей мати таємниці від своїх батьків. Саме цю тактику використовували групи, які спонукали дітей до суїциду. Дитина має знати, що якщо хтось у мережі говорить тобі, що ти маєш щось приховати, це вже є ознакою небезпеки.

Вчителі радять, щоб усі друзі, які є у дитини, були знайомі батькам особисто. Щодо соціальних мереж, то не всі батьки, які мають доступ до сторінок своїх дітей, завжди розуміють, про що йдеться. Був наведений приклад з американських досліджень. Дівчина-підліток, посварившись із хлопцем, написала, що почуває себе як Гарі Потер 31 грудня. Мама дівчини, у якої були довірливі стосунки з донькою, не зрозуміла фрази. У той час друзі-підлітки почали висловлювати дівчині свою підтримку – у Гарі Потера 31 грудня загинули батьки. Молодь говорить своєю мовою, дорослі не завжди можуть її зрозуміти.

У нашому суспільстві батьки переконані, що вони мають повне право контролювати своїх дітей до 16-18 років. Однак у західних суспільствах із раннього віку цікавляться думкою дітей, скажімо, чи хочуть вони бачити своє фото у мережах, тому що у підлітків є питання до своєї зовнішності, одягу.

Є певні дослідження, за якими більшість користувачів дитячих (і не тільки дитячих) мереж вважають їх публічним простором, але власну сторінку вони вважають простором особистим. Це помилкове бачення.

Якщо влітку МНС постійно нагадує нашим громадянам, що вони можуть стати жертвами грабіжників, розмістивши інформацію про свою відсутність впродовж такого-то часу, то проглянувши акаунт дитини, можна зрозуміти, наскільки забезпеченою є родина.

Підсумовуючи сказане, учасники дискусії зійшлися на тому, що ми, намагаючись жити з Інтернетом, дозволяємо приватним компаніям, Гуглу, Фейсбуку отримувати від нас дуже багато інформації. Нам необхідно навчитися контролювати свої посили і віддавати тільки те, що на нашу думку не буде використане проти нас.

Що думають про Інтернет дитячі психологи Ірпеня

«Недавно ми проводили анкетування серед дітей (результати ще не узагальнені), скільки часу вони витрачають на Інтернет, чим займаються у вільний час. Виявилось, що учні майже не дивляться телебачення. Близько половини учнів стверджують,що Інтернет повністю забирає їхній вільний час. Найбільше дивляться фільми, слухають музику, спілкуються у соціальних групах.

Я попереджаю дітей, що вони не знають, хто перебуває з другого боку екрану, людина може писати про себе неправду і входити в довіру. Діти запевняють, що спілкуються в онлайн-режимі і бачать одне одного.

Щодо спілкування онлайн, то маю певні застереження, бо діти не вміють себе поводити в реальному житті, спілкуватися один з одним, їм простіше написати. Щодо різних “китів”, то спеціально не піднімала цю тему, бо це все одно, що перераховувати наркотичні засоби у бесіді з наркоманами. Ми говорили про те, як маніпулюють людьми. Починається все з дрібниць. Діти розповідали, що спочатку “куратор” каже, щоб якийсь з учасників групи розбудив його о 2-й годині ночі, наступне завдання – щоб зламав чи порвав щось і прислав фото тощо. Отак поступово і долаються сходинки до залежності від так званого “куратора”. Починається з дрібного, а насправді йде маніпуляція. Ми дійшли до висновку, що дітям потрібно навчитися говорити “ні”».

Олена СОБОЛЬ, Ірпінська ЗОШ №17

«На мою думку, батьки часто недооцінюють згубний вплив безконтрольного використання дітьми Інтернету – соціальних мереж зокрема. Адже окрім так званих “груп смерті”, яких батьки дуже бояться, на дітей чатує ще багато небезпек: вони часто не можуть адекватно сприймати “дорослу” і за змістом і за обсягом інформацію, дотримуватись елементарної культури спілкування у групах, які самі ж створюють, що спричиняє виникнення міжособистісних конфліктів у класах, зростання рівня особистісної тривоги школярів аж до психосоматичних розладів. В Інтернеті батьки надають дітям свободу, до якої вони не готові. Поведінку дитини в Інтернеті обов’язково потрібно контролювати – шляхом встановлення спеціального програмного забезпечення, так званого “батьківського контролю”, шляхом систематичного перегляду історії браузерів та листування в групах. Звертаю увагу батьків на те, що дитина має бути про це повідомлена, адже це – не вторгнення в особистий простір, а захист і піклування про безпеку, життя та збереження психічного здоров’я маленької Людини!»

Ірина Єщенко, Ірпінська СЗОШ №2

«Навчальні, розвиваючі та розважальні Інтернет-ресурси орієнтовані на дітей будь-якого віку. Всесвітня мережа також задовольняє потребу підлітків у лідерстві. Діти, які добре знають комп’ютер та Інтернет, більш адекватно оцінюють свої здібності і можливості, вони більш цілеспрямовані та кмітливі.

Проте діти не можуть реально оцінювати рівень достовірності й безпеки інформації, що містить Інтернет-простір. Більшість дітей, які зареєстровані у соціальних мережах, готові поділитися приватною інформацією про себе і свою сім’ю.

Межі вседозволеності в Інтернет-просторі ще достатньо широкі. Недостатня увага з боку батьків роблять віртуальний світ найбільш бажаним для дитини. Надання переваги віртуальному світу перед реальним справляє негативний вплив на психіку і здоров’я дитини та може погіршити не тільки зір, поставу і сон, але й викликати тривожність, дратівливість і узалежнену поведінку».

Наталія Боднар, Ірпінська ЗОШI-IIIст. №13

«Я вважаю , що Інтернет у дитячому віці потрібен, якщо користуватися розвиваючими іграми, відео. Це дуже гарна наочність для дітей. В Інтернеті діти спілкуються з батьками, однолітками. У нас практично 95% дітей мають планшети, вдома є вихід до wi-fi. В основному діти грають в ігри. На жаль, зараз у популярних іграх не завжди є позитивні герої. Є батьки, які не можуть впоратися з бажаннями своїй дітей, і діти можуть занадто багато перебувати за комп’ютером. Вважаю, що мають бути обмеження. Для своєї дитини, яка ходить у другий клас, я і вихователь, і психолог, але в першу чергу я – мама. Тому намагаюся на телефоні чи планшеті ставити будильник. У дошкільному віці ставила 20 хв, зараз до 40 хв.

Не забороняти грати, а обмежити час, який потрібно обговорити з дитиною. Через насичені графіки батьків гаджети розглядаються ними як відчіпний варіант. Звичайно, що кожній дитині набагато приємніше провести час з батьками: погуляти, поліпити з пластиліну, пограти у настільні ігри, приготувати разом вечерю. Головне для дитини –це спілкування з батьками».

Діана Рихлюк, НВО «Освіта», школа раннього розвитку дитини «Джерельце»

Данута КОСТУРА

Popularity: 1% [?]